Іакінф (Бічурін)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іакінф
Ім'я при народженнірос. Никита Яковлевич Бичурин[1][2]
Народився29 серпня (9 вересня) 1777[1][3][5], 27 серпня 1777(1777-08-27)[4] або 1777[6]
Тіпнери, Цивільський повітd, Казанська губернія, Російська імперія
Помер11 (23) травня 1853[1][3][…]
Санкт-Петербург, Російська імперія
ПохованняЛазарівське кладовище (Санкт-Петербург)
Країна Російська імперія
Діяльністьмандрівник-дослідник, історик, місіонер, синолог, географ, священник
Галузькитаєзнавство
Alma materКазанська духовна академія
Знання мовросійська
ЗакладАзійський департамент
ЧленствоПетербурзька академія наук
Magnum opusСистема Палладія
Конфесіяправослав'я
Нагороди
Демидовська премія

Іакінф (в миру Мики́та Я́кович Бічу́рін; *1777 — †1853) — архімандрит Православної російської церкви; дипломат, сходознавець і мандрівник, знавець китайської мови, один з основоположників російської синології. Член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (з 17 грудня 1828 року)[7][8].

Біографія

[ред. | ред. код]

Син сільського дяка, чуваш. У 1799 році закінчив духовну семінарію в Казані.

У 1807—1822 роках був архімандритом російської духовної місії в Пекіні, де досконало вивчив китайську мову і зібрав багато матеріалів, які пізніше використав у численних наук, працях з мови, історії, культури, етнографії і філософії Китаю.

У 1822 році за «байдужість» до релігійних справ був позбавлений сану архімандрита, а у 1823 році засланий до Валаамського монастиря. З 1826 року — перекладач Азійського департаменту.

З 1828 року — член-кореспондент АН, з 1831 року — член Паризького азійського товариства.

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Н. Веселовский Иакинф (Бичурин) // Русский биографический словарьСПб: 1897. — Т. 8. — С. 153–155.
  2. Иакинф // Итамарка — Каринский — 1914. — Т. 20.
  3. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б в Сотрудники Российской национальной библиотеки
  5. Исаев Ю. Н. Чуваська енциклопедіяЧувашское книжное издательство, 2006. — С. 2567. — 2567 с. — ISBN 978-5-7670-1471-X
  6. Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. ЛаминНовосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
  7. Чувашская энциклопедия. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 2 грудня 2019.
  8. Культурное наследие Чувашии [Архівовано 24 грудня 2019 у Wayback Machine.]>